18 Жов 2011 Дорогою до світла: згадка про Ярошинську
 |  Рубрика: Літературний музей

18 жовтня 1868 року народилася ЄВГЕНІЯ ЯРОШИНСЬКА.

Євгенія Іванівна Ярошинська (18. 10. 1868 – 21. 10. 1904) – письменниця, вчитель, особистість, ще досі не розкрита вповні. Людина надзвичайної сили волі, непереборного ентузіазму, випромінювала оптимізм і якусь просто казкову впевненість у тому, що Добро таки має перемогти. Вона належала до тих людей, якими зазвичай не опікуються, знаючи, що вони самі дадуть раду і собі й іншим, переживаннями, внутрішнім світом, почуттями, болями яких не переймаються, звиклі до їхньої сили. Можливо, так рано і так раптово пішла Є. Ярошинська із життя через те, що переповнила її енергія і власних емоцій, і емоцій, пов’язаних з життям інших людей. Усе проживала по максимуму і з великою вимогливістю до себе, з переконаністю, що має право вчити інших лише тому, що сама досконало знає.Про це свідчить хоча б той факт, що Є. Ярошинська, аби навчити дівчаток і жінок ткацтву, поїхала до ткацької школи у Німеччині, щоб опанувати цей вид діяльності. Вона багато надій покладала саме на жінок, бо вважала, що виховувати жінку – це виховувати народ. Прагнула полегшити існування жінок, зробити їх якомога незалежнішими – завдяки освіті, здобуттю ремесла, професії, а головне – усвідомленню, що лише бажання, наполегливість можуть дати плідні результати. Євгенія Іванівна мала повне право стверджувати подібне, оскільки щоденно це практично доводила прикладом власного життя. Є. Ярошинська народилася у сім’ї сільського вчителя, і, здавалося б, це відкривало їй більше можливостей, ніж багатьом іншим дітям, тому що родинна атмосфера сприяла інтелектуальному розвиткові. Але доля тогочасної жінки, не залежно від її соціального статусу, визначалася так званими трьома K; там, де були інтереси чоловіка, інтереси жінки відходили на задній план. Так було і з Є. Ярошинською: початкову освіту вона отримала у сім’ї, потім два роки на відмінно вчилася у Чернівецькому реальному училищі, яке змушена була залишити через неспроможність батька оплачувати її навчання, оскільки він був забов’язаний влаштувати долю своїх синів. І лише завдяки властивій майбутній письменниці змалку необхідності отримувати якомога більше нових знань, працьовитості, наполегливості, самоосвіті вона досягає великих результатів. Про духовно-інтелектуальний рівень Є. Ярошинської свідчить хоча б її лектура, яку складали найкращі зразки світової літератури і філософії (Шевченко, Федькович, Гребінка, Квітка-Основ’яненко, Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Франко, Кобринська, Кобилянська, Міцкевич, Словацький, Конопніцька, Сенкевич, Пушкін, Гоголь, Лєрмонтов, Грибоєдов, Достоєвський, Тургенєв, Толстой, Гете, Шіллер, Клопшток, Гердер, Віланд, Гейне, Ейхендорф, Шаміссо, Рюккерт, Шатобріан, Гейбель, Лессінг, Байрон, Мільтон, Шекспір, Гюго, Расін, Мольєр), осмислення яких, безперечно, формували її естетико-етичні смаки, погляди. Велику роль у виборі життєвого шляху Є. Ярошинської відіграв український фольклор, яким цікавилася з юного віку, а також творчість Ю. Федьковича. Саме ці чинники стали основними, коли Є. Ярошинська постала перед вибором стати німецькомовною письменницею чи працювати для свого народу. Ю. Федькович вплинув на формування національного світогляду, а творчість О. Кобилянської значною мірою позначилася на зміні естетики Є. Ярошинської-письменниці. Це відзначав ще П. Стецько: «У її [Є. Ярошинської. – К.І.] творах зустрічається і зовнішній опис, характерний для Ю.Федьковича, і психологізм О. Кобилянської. Творчість Є. Ярошинської є ніби “єднальним містком” між двома творчими манерами, двома індивідуальними стилями – стилем прози “буковинського соловія” і стилем новел “гірської орлиці”. Це пояснюється тим, що Є. Ярошинська перші твори писала під враженням оповідань Ю. Федьковича, певний час захоплювалась новітньою європейською літературою, а в результаті піддалася значному впливу творчості О. Кобилянської. У своєї щирої подруги вона вчилася майстерності слова, нових прийомів відображення дійсності. Тому творчість Є. Ярошинської ніби поєднує у собі “стару” і “нову” творчі манери» [Стецко П.И. Евгения Ярошинская. (Жизнь и творчество: ав. дис. … к.ф.н. — Одесса, 1965. — 25 с. — (Одесский государственный університет им. М. И. Мечникова), с. 18]. Характеризує Є. Ярошинську також коло людей, з якими вона спілкувалася, підтримувала стосунки, активно листувалася. Її листування розкриває її як надзвичайно комунікабельну особистість, небайдужого, уважного співрозмовника, як людину, котра вміла і прислухатися, і дати пораду, допомогти, як людину, котра тримала руку на пульсі часу. Серед її адресатів та адресантів були О. Попович, М. Павлик, Ф. Ржегорж, О. Маковей, Н. Кобринська, О. Кобилянська, С. Окуневська, С. Яричевський, І. Левицький, В. Гнатюк, К. Малицька і т.д. Особливим теплом і відвертістю позначений тон листів, адресованих О. Кобилянській та С. Яричевському. Звичайно, що суспільно-політичні, національно-культурні позиції Є. Ярошинської демонструє її громадсько-культурна, публіцистична, вчительська діяльність. Відомо, що діячка активно переймалася питанням жіночої емансипації. З Н. Кобринською вона у 1891 році у місті Стрию організувала жіночі збори (своєрідний з’їзд жінок Галичини), а в 1893 – знову-таки з Н. Кобринською видали жіночий альманах «Наша доля». Є. Ярошинська на власному досвіді відчула, наскільки тернистим може бути шлях самовдосконалення, розумового, духовного розвитку, самовираження, самоствердження жінки у патріархальному, більше того, жінки-українки, – у майже зденаціоналізованому світі, де закон і мораль працюють на догоду якимось окремим людям. Тому персонажами Є. Ярошинської є переважно жінки. Показуючи переживання своїх героїнь, їх непрості долі, багатство їхніх світів, їхні вчинки, характери, письменниця показує, що жінка – це людина, яка має право на самореалізацію, на вибір свого життєвого шляху. Наскільки тернистим може бути цей шлях, Є. Ярошинська відчула безпосередньо на собі. За свої погляди вона не раз наражалась на приниження, викликані не стільки її літературною “зухвалістю”, скільки тим, що жінка засвідчила про себе як про сильну особистість. Прикладом подібного ставлення до письменниці є стаття “Новоерська порнографія”, опублікована у третьому числі “Буковинських відомостей” за 1898 рік з приводу повісті “Перекинчики”, опублікованої у п’яти номерах «Буковини» ще під назвою «В домі протопопи». Редакція змушена була припинити друк повісті через всесторонній тиск, який чинили на неї (переважно представники церкви). Анонімний автор силкувався “вдарити” письменницю, наголошуючи на її статусі неодруженої жінки, виявляючи крайню некоректність і безтактність. Так, приміром, він наприкінці “листа” схвалив “рішення” редакції “Буковини” зупинити друкування “сих скверних продуктов непорочной фантазіи подстарівшойся т.зв. “панны” [З приводу публікації у газеті “Буковина” повісті Є.Ярошинської “Перекинчики”] // Буковинcки въдомости. – 1894. – № 3, c. 3]. Автор, відверто прагнучи образити письменницю, називає її повість порнографічною, вирази на зразок “роздратований голос”, “закопилила губи”, “підбадьорений”, “розбурхані чувства”, “збентежений” неприпустимо вульгарними, а також неодноразово двозначно висловлює сумніви, звідки неодружена панна може знати стільки про людські пристрасті. Цей лист – підтвердження існування висвітлюваної Є. Ярошинською в її творах болісної проблеми морально-культурної деградації та духовної заскорузлості, денаціоналізації. Письменницю прикро вразив цей “виступ”, але вона стійко і гідно все витримала, тому що звикла до подібного ставлення. Є. Ярошинська завжди була незвичною для свого оточення, про це дізнаємося, наприклад, із відвертого листа письменниці до М.Павлика від 18 грудня 1888 р.: “Кілько раз мене мої подруги висміяли за мою демокрацію, як вони з мене кепкували, що я селян тримаю за людей, що я з тими розмовляю по-людськи, що восхищаюсь їх піснями і шаную їх обичаї. Но то мене не звело з дороги. Я все була і буду найбільшою приятелькою мого народа” [Ярошинська Євгенія. Твори / Упорядкування, підготовка текстів, вступна стаття та примітки Федора Погребника. — К.: Дніпро, 1968. —468 с., с. 371]. Подібні моменти біографії відображені у творчості письменниці. Так авторка наділила особистими рисами, світовідчуттям Олю – героїню новели “Святий вечір”. Найповніше риси, спосіб життя, прагнення, переконання, ідеї Є. Ярошинської втілені в образі священика Богдана із повісті “Рожі а тернє” (1901), який виступає не лише духовним наставником, а й просвітителем. Отець Богдан зрікається звичного мирського існування заради служіння народові, постаючи неоромантичним героєм. Своїми вчинками, мудрістю, послідовністю, безкомпромісністю він не лише зміцнює духовну любов у собі, а й зумів змінити світогляд молодої егоїстичної жінки Віри, яка керувалася в усьому “хвилями” настрою, почуттів, вражень, власних (часто лише миттєвих) бажань, не рахувалася при цьому з інтересами інших людей, втілюючи в собі більшість українців, охарактеризованих письменницею у словах Анни із “Перекинчиків”: “… в більшості наших людей нема цілей житя, нема вищих ідеалів; вони жиють з дня на день, не інтересуючись, що округ них пропадають сотки менших братів у темноті!” [Ярошинська Євгенія. Твори / Упорядкування, підготовка текстів, вступна стаття та примітки Федора Погребника. — К.: Дніпро, 1968. —468 с., с. 350]. Отже, “Рожі а тернє” представляє світовідчуття письменниці, її мрії та прагнення, людські типи і проблеми, характерні тогочасному суспільству. Є. Ярошинська, як і її ідеальний герой, усім своїм життям доводила, що людина спроможна на багато перемог – за мети духовного зростання та моральної безкомпромісності. Загалом, усе її життя є зразком постійного інтелектуально-духовного розвитку, зростання, а також намагання сприяти індивідуації інших. Найбільше своїх сил, знань Є. Ярошинська і як народна вчителька, і як письменниця віддавала дітям, що свідчить про її чітку орієнтацію на майбутнє України, адже усе, закладене в людину в дитинстві, дає свої результати у майбутньому. Отже, Є. Ярошинська велику роль відводила вихованню як в сім’ї, так і в школі. Як фахівець вона добре відчувала потреби часу і сучасної їй дитини, те, що освіта повинна адекватно реагувати на них, тому, маючи свіжі погляди на освіту, намагалася їх впроваджувати і викладала у своїх доповідях – зокрема на вчительських конференціях у Кіцмані (1895 року) та у Чернівцях (15 липня 1904 року). У доробку Євгенії Іванівни Ярошинської неабияке місце посідають твори, призначені дітям (більш ніж 50 оригінальних, а також — перекладені на українську мову твори чеської письменниці Вільми Соколової). Також ця частина творчості письменниці представлена у чотирьох книгах: “Перша китичка для малих дівчат” (Львів, 1901), “Друга китичка для малих дівчат” (Львів, 1901), “Повістки для молодіжи” (Львів, 1902), “Заповіт: Збірка оповідань для дітий” (Львів, 1907). Але менше відома Є.Ярошинська як авторка творів, що естетико-етично цілком вписуються в період раннього модернізму. Це твори, які свідчать про значну стильову еволюцію авторки. “Сон”, “Вечірні думки”, “Гість”, “Останнє пристановище”, “На цвинтари”, “Конець”, “Святий вечір”, “Смерть за життя” – прекрасні зразки малої прози, в яких спостерігаються т.зв. бароково-готичні риси, риси екзистенціалізму, символізму, експресіонізму. У цих творах, крім всього, чітко прослідковується внутрішня драма самої письменниці, яка, не дивлячись на свою зовнішню силу, оптимізм, альтруїзм, усе більше абстрагувалася від життя фізичного, від такого непростого для людини з дитинним внутрішнім світом життя людей. Як герой із її оповідання “Сонце”, якось увібравши в себе світло, вона дарувала його всім і всьому навколо та, зрештою, у ньому розчинилася.

Доцент кафедри української літератури ЧНУ Кейван Інга

Ви можете проглядати коментарі, підписавшись на RSS 2.0. Ви можете написати коментар, або зробити трекбек зі свого сайту.
Залишити коментар

XHTML: Ви можете використовувати теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>