24 Січ 2011 Єлена Даскал. Видам указ і підпишу від себе…

Чернівецька поетеса. Автор книги «Румба із КОМАНДАНТЕ» (2009), яка побачила світ у результаті перемоги Єлени Даскал у літературному конкурсі імені Вадима Коваля 2008 року.
Слухаємо автора: «Народилася у Чернівцях у 1988р. Зараз навчаюся в аспірантурі інженерно-технічного факультету ЧНУ.
Не уявляю себе без музики, слів, дзеркала, ромашок, експериментального кіно, сміху, правди, подорожей та безлічі дивацтв. Найголовнішим у житті вважаю можливість бути потрібною. Мрію, щоб мої вірші колись перетворилися на пісні.
Моя Куба живе у танцях. У сукні, колір якої схожий на коктейль Сонця і океану десятирічної витримки. У пуантах, що нагадують засмагу Ернесто, який співає своє реггі русалкам. У лаконічному па, що вибухає, набрякнувши змістом. І у двох людях, що тримаються не за руки, а за серця. У цьому і є справжній драйв. Саме така для мене анархія».


***
Це місто колись викладуть бруківкою
Але мій кадр зроблений за п’ять хвилин до того
Бруківка буде нова і страшенно гонорова
Вона стискатиме наче корсет
Маленькі покручені вулички
Вона блищатиме діамантами
Після грибних дощів
А потім старшатиме щоб привабити туристів

І буде видно лише на моїй фотографії
Що плями на ній –
Поки ще кава в горнятках
Що її полірована спина
Ще на чиїхось підошвах
Що фіакри які нею їздять
Ще сняться своїм авторам
Що пісок між її камінцями
Ще у годиннику
Що троянди якими її підмітатимуть
Ще під землею

І що я її сфотографую
Хоча мене теж ще немає


***

“Цар Соломон приходить на Галичину”

Жадан

Коли апостоли ходили Карпатами
Вони знімали свої сандалі
Витрушували з них пісок
І назбиравши з мольфарами зілля
Співали ска
Бо так їх вчив ти
А вони були добрими учнями
А я ходжу кам’яними пустелями
Одягаю непристойне взуття
Вимащене болотом
І можу купити зілля
У найбідніших районах
Через посередників
Між мною і мольфарами
Але теж співаю ска
Бо про це мені розповів учень
Але вже не твій


* * *
Зіграймо в російську рулетку удвох:
Курки, барабани, патрон, револьвери.
На шосту частину зневірений Бог
Щось з нами святкує у розпал холери.

А погляд у погляд. І ртуть у зіницях.
Уже закипає метал біля скроні.
А Бог відвернувся, не може дивиться,
Як піт виступає на правій долоні.

І Бог – режисер, і грали зірки.
І, нібито, не переграли.
Ми разом натисли холодні курки
І… одночасно синхронно упали.


* * *
Перемикаю життя у режим інстинкту танатос.
Оголошу себе вождем і збираю банду:
З десяток наївних homo-fanatos,
Мільйон божевільних, провидицю Ванду.

Видам указ і підпишу від себе,
Замість стрічки зав’яжу дуетом з панчох:
Хочеш простір в дарунок – не менше ніж небо,
Як даруєш свободу – вона не для двох.


* * *
Розкуйовджена ковдра, нервово заламані ночі.
Каблучка на тумбочці дрібно тремтить.
На записці до болю чужий, хоч знайомий почерк
І згадати б його, але пам’ять затято мовчить

Сиротливо невипитий чай, зосереджені вікна.
І забута помада навідлиг чекає когось.
Та, здається, важливе з квартири щось зникло
І згадати б, яким воно було це щось

І у ванній кімнаті оголене тіло полички.
Щось у серці терпке; чи сьогодні цей присмак мине?
Так відверто болить ампутована лікарем звичка:
Лиш помада й каблучка; тут більше немає мене


* * *
Малювати свої найкращі картини,
Сидячи в маршрутці,
Теплими пальцями по замерзлих безпомічних вікнах.
Писати тантричні знаки,
Наповнюючи прихованим змістом салон,
Проїхавши власну зупинку,
Забувши про цілий світ.
І бачити, як від дотику
Тане крига, повільно і незворотньо
Так само, як горять на губах
Чиїсь чужі серця.
Не задумуватися, кому це потрібно,
Віддаючи останню краплю тепла.
Ось що для мене значить віра,
Ось як до мене приходить зима.


* * *
Цього насправді варто боятись
Одній у порожній квартирі:
Забитись в куток, істерично сміятись;
Тут схожі на карцер ці три на чотири.

Немає рятунку у ванній чи кухні,
Від думки такої кидає у піт,
Що шурхіт інтимний моєї сукні
Заглушить гуркіт військових чобіт.


* * *
Ти створена саме для цих декорацій,
І навіть без зали і пафосу злісно-чужого
У тебе завжди буде збудливе море овацій
І дар розуміння мовчання німого.

Ти схожа на фею у тьмяному світлі плацкарту,
Твій погляд печальний мене прорізає ножем.
І я щось ніяк не знайду відповідного жарту,
Щоб ти посміхнулась, щоб очі палали вогнем.

Ти палиш у тамбурі різко й нервово,
А я намагаюсь збагнути, чому,
Коли ти подивишся, враз відібрало мову.
Це начебто сонце, яке нагадало чуму.

І, мабуть, я більше ніколи тебе не зустріну,
Та пам’ять поверне мене ще не раз в той вагон,
Де від твоєї присутності зводить судомою спину,
Де ти вільна й терпка, як пролитий подвійний бурбон.


***
Аллаху сьогодні вже зранку тривожно,
Він пальцем проводить по лезу ножа.
А небо укотре холодне й тривожне –
Його не рятує сьогодні ґанджа

Аллаху сьогодні вже зранку пустельно,
Та сльози потрібні йому для вечірніх скорбот.
І хочеться крикнути в прірву пекельну:
«Візьміть хоч одну і з щоденних турбот»

Аллаху сьогодні вже зранку самотньо
А людям байдуже, до нього їм діла нема.
І летить без нірвани в зіркову безодню
На поламаних крилах прозора душа.

В Аллаха сьогодні вже зранку зневір’я
І сури мовчать, ніби кожна німа.
Він вдивляється в тихе, пусте надвечір’я,
Де бога, щоб він помолився, нема


* * *
прокинутися б якось
дитиною Куби
щоб пахнути ромом
і солоним сонцем
наїстися величезних
кубинських зірок
щоб світити вночі
подряпаною душею
зліпити з піску
снігову бабу
і знову стати
егоїстичною собою
щоб колись заспівати
реґґі
услід кумирові


***
Команданте, кидайте зброю.
Лишайте цю політичну тумбу.
Забудьте, що всі вже готові до бою.
Давайте станцюємо з Вами румбу.

Команданте, війна для усіх.
Танець – для нас із Вами.
І падають на неіснуючий сніг
Листівки, агітки, політреклами.

Команданте, навіщо вам крові?
Червоними маками всіємо клумбу.
У найжахливішій з воєн, в любові,
Перед військами станцюємо румбу.

Ви можете проглядати коментарі, підписавшись на RSS 2.0. Ви можете написати коментар, або зробити трекбек зі свого сайту.
Залишити коментар

XHTML: Ви можете використовувати теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>