Літературний осередок Чернівецького університету, якому виповнилося 70 літ (його засновано на початку 1950-х), став осередком неабияких творчих традицій вишу. Досить сказати, що в його стінах завершив у 1890-91 навчальному році вищу освіту такий титан праці, геніально обдарований письменник і вчений, як Іван Франко. А навесні 1901 року студенти нашого університету, очолювані своїм колегою Василем Сімовичем, організували в Народному домі нашого міста літературну зустріч з геніальною Лесею Українкою, а трохи пізніше, в 1902 році, видали у Чернівцях своїм коштом її поетичну збірку «Відгуки», що стала етапом в розвитку української поезії та драматургії (вона містила й драматичну поему «Одержима» – цим іменем назвуть пізніше й саму авторку). У Чернівецькому університеті слухав перед першою світовою війною лекції Дмитро Загул –один із зачинателів і провідних майстрів української поезії 1920-х років, перекладач геніального «Фауста» Й.-В. Гете, автор підручника «Поетика», за яким опановували в ті часи літературознавчу науку по всій Україні. До 1918 року впродовж 33 літ у стінах Чернівецького університету навчав українських літераторів професор, а від листопада 1918 року академік Всеукраїнської академії наук, один з чотирьох фундаторів її філологічного крила Степан Смаль-Стоцький.
Серед учасників організованої на початку 1950-х років літературної студії в Чернівецькому університеті був Степан Будний (1933-1958), студент філологічного факультету в 1952-1957 роках, а водночас працівник університетської багатотиражки з назвою, яку приліпили їй комуністичні окупанти, – «За сталінські кадри». Однак такого «кадру» з С. Будного не зуміли зробити. Саме під час навчання в університеті він створив поезію, яка починається рядками:
Купаюсь у травах пахучих,
Збиваю ранкову росу.
Свою Україну співучу.
У серці юнацькім несу.
Згодом, у 1993 р., поезію «Купаюсь у травах пахучих…» упорядник Олесь Шевченко включив до антології «Україно, нене моя! Сповідь: поезії, писанки» (Київ: Веселка, 1993). Не раз її читано по київському радіо 24 серпня, в День Незалежності. Шкода, що цього не пощастило дочекатися Степанові: йому вкоротила віку онкологічна хвороба.
По закінченні університету він встиг попрацювати менше півроку – у райгазеті рідного Струсова на Тернопільщині та в школі робітничої молоді, підготувати поетичну збірку «Людина до сонця іде» (Київ, 1961). Згодом побачила світ друга – «Поезії» (1972) – у серії кращих українських авторів. Третя, найновіша, увібрала всю літературну спадщину Степана Будного, – «Син землі» (1997). У 2008 році видано книгу «Молодий нащадок Прометея: Цитати про Степана Будного» (Тернопіль. Джура). Іменем поета, який прожив неповних 25 років, названо середню школу у Струсові, вулицю в Тернополі, літстудію в Чернівцях та ін.
За 70 років функціонування освяченого іменем Степана Будного осередку понад 70 його вихованців стали членами Національної спілки письменників України. Серед них – лауреати шевченківської премії: Роман Андріяшик, Антон Комарницький та Марія Матіос, володарі літературних відзнак: Михайло Івасюк, Віталій Колодій, Богдан Мельничук, Василь Фольварочний, Тамара Севернюк, Галина Тарасюк, Олег Сенчик, Володимир Вознюк, Борис Бунчук, Віра Китайгородська, Василь Кожелянко, Олекса Романець, Віктор Косяченко, Володимир Дячков, Володимир Михайловський, Василь Васкан, Василь Довгий, Ярослава Мельничук, Іванна Стеф’юк.
У різний час наставниками студії були: Олександр Губар, Анатолій Добрянський, Михайло Івасюк, Світлана Кирилюк, майже два десятиліття нею керує Богдан Мельничук (він же був старостою осередку в 1950-х роках).
Донедавна старостою була Марія Рейкало, її змінила на посту Аліна Михайлюк. У її доробку окрема поетична збірка «З Україною в серці» (2017), численні публікації в збірниках, журналах і газетах. Призерка двох уседержавних літературних акцій: у 2018 р. завоювала 3 місце на Всеукраїнському конкурсі творчих робіт учнівської та студентської молоді ім. М. Гоголя, а в 2020 р. – 3 місце в номінації «Поезія конкурсу «Жива троянда»», присвяченого 125-річчю від дня народження М. Рильського (Київський університет). Серед її творів теперішнього року – вірш із засудженням великомасштабного російського вторгнення в Україну.
Крім старости, в роботі літстудії беруть участь Лілія Черкас (Коцаб’юк), Дмитро Тудан та ще кілька студентів. Перша з них у 2019 році отримала гран-прі на конкурсі авторської поезії, організованому студпарламентом ЧНУ. Друкувалася в журналі «Буковинська ластівка» (2021) і в збірнику «Присутність» (2021). Другий, Дмитро Тудан, не поспішає друкуватися, але активно пише. Має за плечима перемогу в обласному культурно-мистецькому конкурсі «Ми – діти землі, що Вкраїною зветься». Працює над твором «Дари Заходу і Сходу», де зіставляє європейський та японський менталітети. На російське вторгнення в Україну відгукнувся віршем «Попіл, вогонь і квіти».
Нинішні літстудійці взяли участь у відзначенні 218-річчя від дня народження Тараса Шевченка, 130-ліття Дмитра Загула, інших ювілейних письменницьких дат.
А студієць 1976-1981 рр., уродженець Великої України, як мовлять у карпатських краях, котрий від 2019 проживає у Чернівцях, Михайло Солопчук отримав недавно, в кінці жовтня, літературну премію, освячену іменем Д. Загула, за поетичні книги «З орлиних верховин» і «Яскрінь» (обидві 2022 року), висунуті на авторитетну нагороду кафедрою української літератури нашого університету.
Першу з них майже повністю звернуто до Чернівців та Буковини, надто її гірській частині, до природи краю та його людей – іменитих (як Юрій Федькович, Сидір Воробкевич, Ольга Кобилянська, Іван Миколайчук, Михайло та Володимир Івасюки, Йосиф Бург тощо), так і безіменних (як румунка з поезії «Дорєск фєрічірє», в яку закоханий ліричний герой. Слушно акцентовано в зачині до передмови: «Хоч поет, чию збірку віршів Ви, шановний читачу, тримаєте в руках, не буковинець за походженням, але до краю Черемошу і Пруту та прилеглих місцевостей він […] звертає тут таке свіже й проникливе слово, як небагато хто навіть із уродженців підкарпатської та карпатської землі».
А в анотації до збірки «Яскрінь» зазначено, що вона «увібрала вірші різних років, у тому числі й найсвіжіші, серед них нинішнього, 2022-го, коли набрала великомасштабного формату війна зі споконвічним українським ворогом – агресивною Росією. Почуття, викликані цією подією, знайшли яскравий вияв у першому розділі книги. Другий розділ включає твори, в яких осмислено художні події російсько-українських стосунків, що передували нинішнім. У розділі «День мій сонячний дуже» – захоплення дівочою та жіночою красою, грайлива любовна лірика». Думається, що запланована зустріч з автором цих видань, колишнім літстудійцем, буде цікавою та повчальною для літстудійців нинішніх, у тім числі й тих, хто стали студентами у 2022-му…
Доктор філологічних наук, професор
Богдан Мельничук
